свято зустрічі птахів
Підготувала:
вчитель біології
ЗОШ І-ІІІ ст.
С.Старий Загорів
Полюх А.В.
Зал прикрашений вишиванками , плакатами «Спитайте у птахів»,
«Кросворди про птахів» До люстр на довгих нитках прикріплені паперові птахи.
Ведучий 1.Ось і настала сонячна весна. Разом з гарними квітами, з теплим сонячним промінням дзюркотом потоків, повертаються в рідний край перелітні птахи. Життя людей нерозривно пов’язане з життям птахів. Ці істоти приваблюють завжди, мабуть тому, що люди здавна мріяли злетіти високо-високо в небо і подивитись на рідну землю з висоти.
Ведучий 2. Земля приваблива у різні пори року. А весною все ж таки квітучіша і запашніша, гарніша й чистіша . З давніх – давен у нашого народу було одне з найулюбленіших свят – зустріч весни, що проходило пишно і радісно . На весні пробуджається земля, оживає природа, а з нею радісні надії та хлопоти хлібороба. Після холодних, коротких днів і довгих зимових вечорів молодь отримувала можливість вийти на заметені сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співали на повен голос.
Ведучий 1. Чи можете ви уявити своє життя без співу птахів?! А ліс без пташинного хору, без барабанного дробу дятла і скрекотання не посидючої сороки, сумного кування зозулі чи мелодійних наспівів малинівок, мухоловок? У такому мовчазному лісі було б і страшно, і сумно.
Ведучий 2. Люди здавна спостерігали за голосами і поведінкою птахів у теплу і холодну, ясну і сонячну, і похмуру дощову погоду. Звідси-прикмети.
Вони увібрали багатолітній життєвий досвід. Тож враховуючи їх, люди знали, коли скирти ставити.
Ведучий 1.Та й у боротьбі зі шкідниками сади, в людини немає старанніших помічників, ніж птахи. Це, передусім синиці, шпаки,горобці,ластівки. За добу вони з’їдають майже стільки , стільки важать самі. А в період вигодовування пташенят пора великих синиць приносить їм не лише 1000 комах, а пора шпаків – 7500 хрущів та личинок. Отже, охороняти, та приваблювати птахів слід у продовж усього року.
Ведучий 2. Зачаровують людей ті чудові пташині пісні. Тому всі великі свята весни пов’язані із птахами. І перше з них Тимофія – весновія (На сцену виходять дівчата і хлопці у народному одязі).
Учень 1. Ой дівчата, ой хлопці, так сьогодні ж свято Тимофія – весновія!
Учень 2. Тимофій – Тимофій, ти нам бочки погрій.
Учень 3. У цей день десь далеко – далеко наші пташенята вирушають із вирію на батьківщину.
Учень 4.Благослови, мати,весну закликати,
Весну закликати, зиму проводжати!
Зимоньку в візочку, - літечко в човночку.
Учень 5. Маленька пташечка високо літала,
у Бога питала;
-Віддай, боже, ключі,
Зимоньку заперти, літечко відперти.
Учень 6. Галонько – ключнице, горна ключнице,
Ти вилети з – за моря, та винеси два ключі,
Два ключі у золоті, а третій ключ – у сріблі!
Ти замкни зиму, зиму холодну та голодну!
Відчини літо, літо тепле та веселе.
Ведучий 1. Проворні тіні берег красять,
Гудуть десь бджоли у дуплі,
На камінь ящірка вилазить,
Припав метелик до землі…
Зірвавши сон і степ сміється,
Гуляє хвиля по лугах,
Вінком веселим хмара в’ється,
З таємним окликом несеться,
Під сонцем першим зграя пташок.
М. Філянський
Ведучий 2. 22 березня велике свято – сорок святих. Люди здавна вірили, що в день на батьківщину прилітають 40 пташинок. І перший з них – жайворонок (Запис голосу жайворонка, на його фоні учень читає вірш).
Учень 1. Вийся жайворонку, вийся над полями,
Розважай людську ,ти ,тугу дзвінкими піснями,
В небі чистім і прозорім сонце сяє,
Наче в морі – в жовтім житі хвиля грає
Подивись: женці стомились, похилились
У від праці, від тяжкої, потом вкрились,
Розважай же їх піснями ти дзвінкими,
Учень 2,(Легенда про жайворонка).
Жайворонок.
Тяжко працювали хлібороби на полі в тій давні часи. Ходили за плугом, орали, сіяли, волочили і відчували, як болить у них кожна кісточка, як ниють крижі. Якось втома на сідала на тіло. А ж ось ішов полями старий дідусь.
Зустрівся із сівачем, Поцікавився його працею,зрозумів що сумно хліборобам ореться, бо немає кому розвеселити їх. Нахилився, взяв у руки грудку землі і кинув високо – високо, аж під хмари, і промовив;
-Живи воронком! Жайворонком!
І в ту мить вилетіла з грудки невеличка сіра,пташечка та як заспівала веселим, дзвінким голосочком, почала кружляти над головою хлібороба та заливатися дзвінкою піснею. Заслухався сівач піснею та відчув приплив свіжих сил, а серце охопила дивна радість. І забув про втому, про мозолі на руках, стало лекгше йому в праці й на душі.
Пам’ятай сівачу та іншим перекажи – сказав дідусь, - Якщо буде на ниві раніше, ніж заспіває жайворонок, то на цілий рік станеш невтомним і збереш багатий урожай. Бо хто рано встає, тому й бог дає і зник дідусь. З тих пір, тільки спливуть весняні води, ще в ярах подекуди лежить сніг, а жайворонок вже співає на полях і нагадує селянинові, що пора плуг гострити, І не вгасає його пісня. Лунає вона на весні і влітку над нивами. Від того співу, кажуть, краще колоситься жито наповнюється силою колос.
Ведучий 1. У цей день пекли печиво у вигляді жайворонків. Їх роздавали дітям, і ті з гомоном та дзвінким сміхом бігли закликати жайворонків, а разом з ними і весну – красну. У печиво клали іноді копійку. Вірили, що той, кому попадеться жайворонок з копійкою, буде цілий рік щасливим. (Виходить старша дівчина у українській формі; тримає кошичок з жайворонками.)
Старша дівчина 1.У нас здавна є традиція славна:
Воду брати з чистої криниці,
Руками добрими замісити
І гостей на свято запросити.
Дівчатка вибігають( 3 дівчинки в українському вбрані).
Дівчатка (разом): Ой виходьте, дівчата,
Будемо весну стрічати,
Весну – красну вітати.
(Звертаються до дівчини)
А правду кажуть старі люди, що весну птахи на крилах приносять?
Дівчина 1. Правду.
Йдіть до мене, жайворонків беріть.
На високу гору йдіть
Пісеньок гарних співайте,
Весну – красну величайте.
( Дає дітям печиво «Жайворонки»)
Благословляю вас діти, весну закликати
Із веселою посмішкою і жайворонком – пташкою.
Дівчатка підносять жайворонків вгору і промовляють,
Дівчинка 1. Пташок викликаємо із теплого краю;
Дівчинка 2. Летіть, соловейки на нашу земельку;
Дівчатка біжать в зал роздавати жайворонків, виходять три дівчини і промовляють:
Дівчина 1. Жайворон, Жайворонок!
На тобі зиму, а нам літо!
На тобі сани, а нам візок!
Дівчина 2. Жайворонки прилітайте,
Холодну зиму забирайте,
Вона нам надоїла
Весь хліб у нас поїла.
Дівчинка 3. Жайворонки прилітайте,
Красну Весну закликайте,
Прийде весна. Весна, яка блакить,
Який кругом прозор!
Садками ходить брунькоцвіт,
А в небі – злотозор.
Ще синій ліс не зеленів
Але квіток проріс
Уже підняв і розрізнив
Торішній злеглий лист
А там в високій глибині ,
Де тоне тонь ясна,
Перловий жайворон тонить.
П.Г. Тичина.
Учень. Разом із жайворонком прилітають і шпаки.
Учень.(Виходить і читає лист)
Знов прибули до нашої шпаківні,
ЇЇ, мабуть, торішні хазяї
І зразу співи почали свої
Насмішкуватим спрямуванням дивні
Оригінальності від них не ждать!
Шпаки – це імітатори веселі:
То іволга у пісні їх дзвенить,
То хлопчик, друзів кличучи,свистить,
То соловейко розсипає трелі,
То колесо незмазане скрипить
Так ото сусіди наші втішні
Шпак не від того, що як спілі вишні,
Покоштувати, що воно на смак,
Та садових повзучих розбишак,
Неситу гусінь нищить так ретельно
Що той грішок не майже за смертельний,
Шануйте друга… Де ж таки без хиб
Ви друга на землі знайти могли б
М.Рильський
( Вилітає шпак. Стає біля дерева, на якому прикріплена шпаківня)
І дівчинка. І знову в саду молодому
Шпаківні з пахучих дощок
І знову у нас біля дому
Щебече знайомий шпачок.
ІІ дівчинка. Учора в годині досвіті
Вже чуємо, в саду звучать
Пісень переливи привітні,
Шпак. Прибув я весну зустрічати
З далекого теплого краю
Невтомно летів я сюди.
Я знаю, я знаю, я знаю
Що рідні – найкращі сади.
Ну де ще на світі їм рівні,
З таким кучерявим гіллям?
За те, що зробили шпаківні,
Все літо співатиму вам!
Ведучий 1. 30 березня – свято Теплого Олекси. Про цей день в народі кажуть: зверху пече, знизу тече. Весняні птахи і тепле сонечко особливо радували дітей. Тому більшу частину дня вони проводили надворі. Грали в ігри і водили хороводи.
Дівчина.1. Спасибі тобі, Боже;
Що з зимою попрощались,
Що весни діждались!
Поможи нам, Боже,
В добрий час почати
Весну закликати!
І дівчинка. Прийди,прийди, весно,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам жита,
Принеси нам цвіту
В наші хороводи,
Щоб сплести віночки,
Походить в таночку.
Дівчина 2. Іде весна
На золотім коні
В золотім жупані
Виїздить сохою,
Сиру землю оре,
Сіє, боронує.
ІІ дівчинка. Везе,везе весна
Везе, везе красна,
Ясні дні,часті дощі,
Зелені трави,
Красні квіточки,
Нам на віночки.
Ведучий 2.Чудове свято Благовіщення. Люди вірять, що в цей день Бог благословляє землю і можна після нього починати роботу в полі.
У народі вважали, що якщо гуска в цей день знесе яйце і насидить його, то вилупиться пташеня – каліка. Це йому від бога за те, що посмів в цей день працювати.
Люди здавна вірили, що саме в цей день прилітає до рідних берегів лелека – чорногуз. Любов до цього птаха породила багато легенд.
(Виходить учень і читає легенду)
Учень 3.Жив в одному селі чоловік. Ходив завжди повільно, і поважно,
Ледь – ледь пересуваючи ноги, при цьому високо піднімав коліна.
Прозивали за це його дорослі і діти «Леле – Кале». Де б він не з’явився, там за ним бігли діти і дражнили його:
- Леле- Кале, поволі йде,поволі йде – сам себе несе…
Одного літа сталася в тих місцях страшна посуха. Висохло все.. тільки одне болото що було далеко від села не висохло. От і люди зібрались і пішли туди по воду. Йшли довго, щоб завидна встигнути туди і назад.
Тільки Леле – кале, поки в білий одяг вбрався, поки діжку знайшов, то й пів днини пропало. А потім поважно і по волі до того болота, Поки до нього дістався, настав вечір. Підійшов до місця. Де була чиста вода, хотів зачерпнути, а звідти цар водяний обізвався: Ото давно ніхто до мене так пізно не заходив. Цього року я тебе до себе на службу візьму. Будеш моє царство охороняти.
А чоловік і каже:
Не такий я , щоб кожній нечисті служити. Тоді схопив водяний чоловіка за ноги і давай тягнути. Почав чоловік пручатися, тягнувся,тягнувся і в якусь мить перетворився на білого птаха з довгими ногами.
Вдарив він водяного дзьобом, аж кров пішла,той і відпустив його. Як виривався птах зачепив багно крилами і стали вони по краям чорними. І полинув птах високо – високо, а водяний вслід йому крикнув слова прокляття.
- Все одно будеш мені служити, бо із тієї днини ти їстимеш усіляку нечисть і гидоту, що живе на землі і в багні. А птах полетів до рідної оселі, сів на даху біля комина і простягнув там, сумуючи, всю ніч. Вранці побачили селяни чорного птаха на хаті Леле – кале: білого , як сніг, з довгим дзьобом, ногами і шиєю,та чорним пір’ям на кінцях крил. І прозвали цю пташинку лелека чорногуз.
Відтоді і живе на землі птах, який поїдає болотних тварин.
Лелека: Вже розносять небо
По землі лелеки
І скликають зелень молоді смереки.
(Вилітає лелека)
Лелека: Скільки раз мене вам
Народили весни.
Світку наш волинський,
Світку ти чудесний.
Ведучий 1.17 квітня - день Йосипа Співця. У цей день журавель перший раз крикне. В народі казали так.
«На Йосипа – співця - чути голос журавля»)
І дівчинка: Ти чуєш, ллється між дубів
Весела пісенька пташків?
ІІ дівчинка: Так. Чую. Це ж напевно
Із далекої землі
Повертаються додому
Довгоногі журавлі
Дружно крилами шумлять,
Роздивляються здаля.
( Вилітає Два журавлики)
І. Журавель: Де це наша споконвіку облюбована земля.
ІІ. Журавель: Пролетіли 30 рік.
І. Журавель: Проминули 7 морів.
ІІ. Журавель: Може в скелі наші гнізда, на високій на горі?
І. Журавель:Може в парках вони?- Ні
ІІ. Журавель: Може в сквериках? - Ні, ні, ні!
І.Журавель: Може в полі, серед поля, в молодій озимині
ІІ. Журавель: Нам далеко ще летіть поки в крилах заболить
І. Журавель. До широких споконвіку облюбованих боліт.
ІІ. Журавель: Як у вашому селі в крицю вдарять ковалі
Як у небі голубому закурличуть журавлі;
Так і знай: не за горами, із пахучими вітрами йде весна по всій землі:
І дівчинка: Здраствуйте, Журавлики веселі
Як жилося вам на чужині.
Вже за вами скучили гніздечка.
У Волинський рідній стороні.
Тепле сонце вже летить над краєм.
І весна приходить до річки.
Дівчина 2: Не турбуйтесь, ми вас всі вітаєм,
Довгоногі, рідні журавлі.
Щоб летіли ви до нас,
Ми усі бажаємо
Щоб провели з нами літечко
В Локачинській рідній стороні
Дівчина 3. (Виходить,заглядається)
Ти знов защебетала у мене під вікном
Із вирію вернувшись,клопочешся гніздом.
А там же вічне літо цвіте, як божий рай,-
Чого ж вернулась знов ти у мій журавлиний край?
Ластівка. Хоч літо там і сяє, любіше тут мені.
Така квітуча пишна Вкраїна по весні.
Така квітчасто - люба, що в тім краю - раю
Вже бачу я хатинку, де се гніздечко в’ю.
(Діти співають українську народну пісню «Щебетала пташечка». Після пісні вилітає деркач.)
Деркач: Я деркач, я маю крила
Як увесь пташиний рід,
Та в ногах у мене сила,-
Я пташина – скорохід.
З чужини, здолавши втому,
Дні і ночі – сорок діб!-
Пішки дибав я додому
Диб та диб! Диб та диб!
Натрапляв на скелі гострі,
Від буранів утікав,
І не раз мисливський постріл
На зорі мене лякав
Здер я ноги, зранив спину,..
Схудлий, стомлений,кривий
Я прийшов на батьківщину.
І, як бачите, - живий!
Ведучий 2.Настане травень. А з них Приходить свято Юрія. Юрій весну зачиняє, красне літо відчиняє. У цей день прилітають ластівки, Серпокрилець,
Вівчарик - ковалик. Але найголовнішою подією є приліт зозулі, яка подає голос.
(Вилітає зозуля)
Зозуля: Я зозуля – хохотуля,
Прилетіла ось сюди.
І тому – то я зозуля,
Підкидаю яйця я
У чужі гніздечка,
Інші птахи доглядають
Моїх зозулечок.
Повірте: я жалію,
І дуже мені шкода.
Не судіте ви мене – така моя природа.
(Виходять дівчата і водять хоровод)
«Ку – Ку , ку – ку» - чути в ліску
Ходімо співаймо,
Радо вітаймо
Божу,божу,божу весну.
«Ку – ку, ку – ку», Чуємо все
Гаєм,лісочком,
Бором, поточком,
Голос, голос, голос гуде.
« Ку –ку,ку – ку», пташко мала
Ти нам казала
Ти нам співала
Щезла,щезла,щезла зима.
Ведучий.1.
Останнім на батьківщину прилітає соловейко. Вважають, що 15 травня, на свято Бориса і Гліба, він вперше співає свою чудову мелодію.
У народі про солов’я складено багато легенд, приказок, пісень, прислів’їв тощо.
І майже всі вони про кохання. І це закономірно адже робота в полі йде до завершення і з’являється час посидіти ввечері на ослінчику біля хати і послухати чудовий голос солов’я.
Дві дівчини йдуть, прислуховуються і зупиняються.
Дівчина 1. Аж гнеться калина від співу дзвінкого!
Це що там співає? Не видно нікого
Дівчина 2: Поглянь но ти краще в калину рясну,
Ото соловейко стрічає весну.
І дівчинка. Щебече, витьохкує, срібно співає,
І де стільки сили у нього береться?
Дівчина 2: Такий же маленький, а як він співає!
Немов би до нас вимовляє слова.
Дівчина 1: Співа соловейко про сонце й хмаринку
Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.
Дівчина 2: А нам не наслухатись гарних пісень:
В садах під калину приходим щодень.
Дівчина 1: І дуже ми вдячні маленькій пташині.
Хоча вона взимку жила на чужині.
Дівчина 2: Та пісню принесла у свій рідний край.
Співай, соловейку, ще дуже, співай
(Вилітає соловейко)
Дівчина 3: Ти про що, соловейку, співаєш,
Сиплеш радість іскристу свою.
Соловейко: Що ніде так гарно не буває,
Як у рідному нашому краю.
Виходять три дівчини.
Дівчина 1: Пташки вертаються сюди,
Радіють, плачуть і хвилюються.
І так одвічно,так завжди
Землею рідною милуються.
Дівчина 2: Вони на різні голоси
Співають для тебе,
І в краплях срібної роси,
Побачиш чисте небо.
Дівчина 3: То ж будемо пташок берегти,
І влітку, й взимку, й навесні,
Щоби співали друзі нам
Веселі і гучні пісні.
(Під час слів 3-ї дівчини всі учасники беруться за руки)
Дівчина 1: Глянь ширяє в небі сокіл,
І росіють трави вранці, на зорі.
І який усюди, Боже спокій!
Благодать ще є на скривдженій землі.
Дівчина.2: То ж не завадить, друзі нам,
Згадати нині по новому;
Був давній звичай у древлян
Вклонятися всьому живому:
Дівчина 3: То ж вклоняємось ми вам;
Птахам, і звірам і природі.
Не забувати треба нам,
Завжди вони на стануть у нагоді.
Легенький уклін і сходять зі сцени.